Menu
Pink Floyd

Pink Floyd

Pink Floyd (укр. Пінк Флойд) — британський рок-гурт, провідний представник жанрів психоделічного та прогресивного року. Один із найуспішніших гуртів Великобританії, відомий своєю психоделічно-космічною музикою, філософськими текстами, експериментами зі звуком, цікавими обкладинками альбомів й оригінальними концертами. Гурт продав понад 210 мільйонів альбомів по всьому світу[3][4][5], включаючи 74,5 мільйонів альбомів у США.[6] Гурт Pink Floyd сформувався в Лондоні в 1965, коли Сід Барретт переїхав туди з Кембриджа і приєднався до гурту The Tea Set, що складався зі студентів Regent Street Polytechnic Ніка Мейсона, Роджера Вотерса, Річард Райт і Боба Клоза.[7] Гурт став одним з найпопулярніших у Лондонському андеґраунді в кінці 1960-х. Але дивна поведінка Барретта скоро призвела до того, що його замінили на гітариста й вокаліста Девіда Ґілмора. Тоді вокаліст і басист Роджер Вотерс потроху став домінувати в гурті з кінця 1970-х до його виходу з гурту в 1985 році. Гурт завжди був популярним в Англії, хоча вони не досягли справжнього світового визнання до виходу концептуальних альбомівThe Dark Side of the Moon (1973), Wish You Were Here (1975), Animals (1977) і рок-опериThe Wall (1979).

Тепер Pink Floyd вже ніколи не виступить колишнім складом — слідом за смертю Сіда Барретта7 липня2006 року, 15 вересня2008 року, у віці 65 років, пішов з життя Річард Райт (англ.Richard Wright).

Історія

Формування (1963 — 1964)

Нік Мейсон та Роджер Вотерс познайомилися в університеті Вестмінстера в Лондоні, де обидва вчилися на факультеті архітектури. Вони почали грати разом в групі, сформованій Кітом Нобле та Клівом Меткалфом. Пізніше до них приєднався Річард Райт, і секстет був названий Sigma 6. Дівчина Райта — Джульєтта Гейл — була частою гостею на репетиціях групи. Роджер Вотерс, перш ніж перейти на бас-гітару, грав на ритм-гітарі. Sigma 6 грала пісні гурту The Searchers та матеріал, написаний студентом Кеном Чепменом, який став менеджером групи та автором пісень. У вересні 1963 року Мейсон та Вотерс переїхали на більш дешеву квартиру на Стенхоп Гарденс, власником якої був викладач університету — Майк Леонард. Леонард допомагав молодій групі у репетиціях. Sigma 6 використовувала цю квартиру для своїх репетицій. Пізніше Мейсон виїхав з квартири, а його кімнату зайняв новий гітарист Боб Клоуз. Протягом виступів назва групи неодноразово змінювалася, Sigma 6 пройшла через ряд перехідних імен, у тому числі Meggadeaths, the Abdabs та the Screaming Abdabs, Leonard's Lodgers, the Spectrum Five, перш ніж зупинитися на Tea Set. Незабаром Меткалф та Нобел покинули склад групи. Восени 1963 року сімнадцятирічний Сід Барретт прибув до Лондона для навчання. Вотерс та Барретт були приятелями з дитинства (Вотерс часто відвідував Барретта в будинку його матері). Барретт приєднався до складу Tea Set в 1964-му році і оселився у Вотерса та Клоуз.

Період з Сідом Барреттом (1964 — 1968)

Як The Pink Floyd Sound був створений

Після відходу Ноубела та Меткалфа Tea Set позбувся вокалістів. Відчуваючи сильний недолік у вокалі, Клоуз познайомив групу з Крісом Деннісом. Під проводом Денніса Tea Set змінила назву на The Pink Floyd Sound, на честь двох блюзових музикантів, записи яких Барретт тримав у власній колекції — Пінка Андерсона та Флойда Каунсіла. Баррет перейменував групу, оскільки на одному з виступів він з'ясував, що на ньому була присутня група, яка теж носила назву Tea Set. Сам Денніс пізніше виїхав у Бахрейн, призначивши Сіда Барретта фронтменом групи.

Перший візит на студію звукозапису відбувся в грудні 1964 року. Члени групи потрапили в студію завдяки зв'язкам Райта. Його друг працював на студії у Вест Хемпстеді та використовував перерву для запису декількох сетів The Pink Floyd Sound. Під час їх сесій були записані чотири пісні, які стали першими демозаписами групи, і включали в себе кавер на класичну ритм-н-блюзову композицію «I'm A King Bee» та три пісні, вигадані Сідом Барреттом: «Butterfly», «Lucy Leave» та «Double O Bo».

Потім The Pink Floyd Sound стали постійними гостями в лондонському Каунтдаун Клаб, де відігравали по 90 хвилин з пізнього вечора до раннього ранку. Також група була запрошена на телепередачу «Ready Steady Go!», яка шукала молоді таланти. Боб Клоуз покинув групу в 1965-му році, а лід-гітаристом та вокалістом групи став Сід Барретт.

The Pink Floyd Sound продовжували грати в клубах переважно ритм-н-блюзові композиції. На одному з таких виступів в березні 1966 року їх помітив Пітер Дженнер. Дженнер, лектор у лондонській школі економіки та політичних наук, був захоплений акустичними ефектами, створеними Барреттом та Райтом під час їхнього виступу, і спільно зі своїм другом Ендрю Кінгом став менеджером групи. Саме в цей час група стала експериментувати в музиці і зі своїми виступами. Під проводом Дженнера група почала виступати на лондонських підпільних концертах в таких клубах як UFO, а продюсери групи організували менеджерську компанію для рок-груп під назвою Blackhill Enterprises. Відносини The Pink Floyd Sound з Blackhill Enterprises зміцнилися, перетворившись в шестигранне підприємство. До жовтня 1966 року записи групи поповнилися ще декількома сетами власних пісень.

Перші записи

Перший професійний запис було зроблено на фірмі Polydor в січні 1967 року, це були композиції «Arnold Layne» та «Interstellar Overdrive». Однак майже одразу група підписала контракт з EMI, і перші сингли вийшли вже на EMI. 11 березня 1967 вийшов сингл «Arnold Layne/Candy And A Currant Bun», що досяг 20-го місця в чартах. Однак відтворення на радіо пісні «Arnold Lane» було невдовзі заборонене через уривок з тексту: це була розповідь про трансвестита по імені Арнольд Лейн, який вночі при світлі місяця викрадав з мотузок жіночу білизну, а потім перед дзеркалом наряджався у викрадене. Композиція «Candy And A Currant Bun» спочатку називалася «Let 's Roll Another One» («Давай скрутимо ще по одній»), але текст з явними натяками на вживання наркотиків довелося терміново змінити.

16 червня вийшов другий сингл «See Emily Play/The Scarecrow».

Згодом ранні сингли групи, написані Барреттом, були видані на альбомах The Best of the Pink Floyd (1970), Relics (1971), Masters of Rock (1974).

The Piper at the Gates of Dawn

Обкладинка альбому «The Piper at the Gates of Dawn»
Докладніше: The Piper at the Gates of Dawn

Виданий у серпні 1967 року дебютний альбом групи The Piper at the Gates of Dawn (поширений некоректний переклад назви альбому — «Волинщик біля воріт зорі», хоча насправді це всього лише назва глави із улюбленої книги Сіда «Вітер у вербах» Кеннета Грема, де «The Piper» — це, звичайно, ніякий не «волинщик», а бог Пан, що грає на сопілці, в перекладі Ірини Токмакової — «Сопілка біля порога зорі») вважається найкращим прикладом англійської психоделічної музики.[8] Треки з цієї платівки демонструють музичну суміш — від авангардної «Interstellar Overdrive» («Космічне перевантаження») до химерної «Scarecrow» («Опудало»), меланхолійної пісні, написаної під натхненням від сільських ландшафтів, що оточували Кембридж. Альбом був успішний і став шостим в британських чартах[9].

Однак не всі учасники гурту витримали тягар успіху, що звалився на них. Вживання наркотиків та постійні виступи зламали лідера гурту Сіда Барретта. Його поведінка ставала все більш нестерпною, нервові зриви та психози повторювалися все частіше, виводячи з себе інших членів групи (особливо Роджера). Неодноразово бувало, що Сід просто «виключався», «пішов у себе» прямо на концерті. У січні 1968 року до гурту приєднався давній знайомий Роджера і Сіда гітарист Девід Гілмор, щоб замінити Барретта. До приєднання до ансамблю Гілмор побував в Парижі, де організував власну групу і здійснив з нею турне по Європі. Змінив багато занять, в тому числі ремесло натурщика, прекрасно оволодів французькою мовою. Планувалося, що Сід, хоча і не виступатиме, продовжить писати пісні для групи. На жаль, з цієї затії нічого не вийшло.

У квітні 1968 року «відставка» Барретта була формалізована, але Дженнер і Кінг вирішили залишитися з ним. Шестистороннє підприємство «Blackhill Enterprises» припинило свою діяльність. Після виходу з групи Сід випустив два сольні альбоми, а потім повернувся в Кембридж до матері і став вести самотній спосіб життя аж до смерті від раку передміхурової залози 2006 року.

A Saucerful of Secrets

Докладніше: A Saucerful of Secrets
Обкладинка альбому «A Saucerful of Secrets»

Незважаючи на те, що Барретт написав велику частину матеріалу для першого альбому, на другий альбом A Saucerful of Secrets («Блюдце, повне таємниць»), що вийшов у червні 1968 року, потрапила лише одна пісня, складена ним, а саме — «Jugband Blues» («Блюз для шумового оркестру»). «A Saucerful of Secrets» посів дев'яте місце у Великій Британії [10].

Наприкінці червня 1968-го організується перший знаменитий концерт в Гайд-парку, де «Pink Floyd», Рой Харпер і «Jethro Tull» грають перед захопленою публікою. Цей успіх, а також доброзичливі відгуки преси про їхній новий альбом, дали групі упевненість, в якій вона так потребувала після відходу провідного виконавця і композитора.

Основним ліриком в ансамблі тепер став Вотерс, який написав майже всі тексти до цього альбому, з темами літаючих тарілок та інших загадок природи. У музиці залишилося й просторове звучання, і "космічний" колорит, але замість перекручених гітарних звуків тепер забився гіпнотичний пульс бас-гітари, прихований динамізм Барретта поступився місцем потужному звуку церковного органу, на тлі якого чітко чутно кожне слово, найтонші голосові нюанси співака, емоційні гітарні пасажі. Гармонійність і монументальність - стали першими епітетами, які приходили на думку під час прослуховування альбому. «Pink Floyd» залишився вірним підкреслено-спокійному, холодному, але чітко окресленному звуку. У багатьох композиціях було помітно вплив класичних творів Баха, Генделя, Монтеверді, але жодної цитати з композиторів-класиків запозичено не було.

З липня по вересень 1968-го «Pink Floyd» дали турне по Америці і Європі, удосконалюючи свою програму «Прогулянка» до тих пір, поки вона не перетворилася в цілісний твір.

More

Обкладинка альбому «More»
Докладніше: Music from the Film More

27 липня 1969 року — випуск третього альбому «More», який став саундтреком до німецько-американського фільму «More» Барбета Шродера, записаний в березні 1969 року в Студії Еббі Роуд (Abbey Road Studios). В альбомі можна почути змінені версії композицій, які були використані в фільмі, а пісня «Seabirds» («Морські птахи»), яку можна почути у фільмі, взагалі не потрапила в цей альбом. Альбом досяг дев'ятого місця в хіт-парадах у Великій Британії та 153-го місця в США.

Без Барpетта (1969-1972)

Обкладинка альбому «Ummagumma»

Ummagumma (1969)

Докладніше: Ummagumma

25 жовтня 1969 року виходить «Ummagumma», альбом отримав позитивні відгуки після релізу, досягнувши п'ятого місця в хіт-парадах Великобританії і 74-го місця в США. Виданий як подвійний альбом, його перша частина була записана на двох концертах, які відбулися у квітні і травні 1969 року в Манчестерському комерційному коледжі і клубі «Mothers» в Бірмінгемі. Друга сторона альбому містила сольні студійно-експериментальні роботи кожного учасника гурту, таким чином ця платівка провела межу між двома етапами творчої діяльності групи. Слово «Ummagumma» на сленгу студентів Кембриджа означало «займатися сексом». Надалі учасники групи говорили, що назва альбому нічого не означає, а просто цікаво звучить.

Atom Heart Mother (1970)

Докладніше: Atom Heart Mother
Обкладинка альбому «Atom Heart Mother»

На початку 1970 року Барретт записав сольний альбом «The Madcap Laughs», половину якого зробив майже за два дні за допомогою Гілмора і Вотерса, а в листопаді того ж року змонтував диск «Barrett» з Гілмором, Райтом і ударником Джеррі Ширлі, обидві платівки несли в собі чітко фолкові інтонації.

Влітку 1970-го група здійснює турне по Європі, а 18 липня дає ще один безкоштовний концерт в Гайд-парку, зібравши на цей раз стотисячний натовп, потім пішли американські гастролі, лише пізньої осені ансамбль повернувся додому.[11].

10 жовтня 1970 виходить альбом «Atom Heart Mother», посівший перші місця в британських хіт-парадах і 55-го місця в американських. «Atom Heart Mother» означав перехід творчості групи від психоделічного «​​спейс-року» (термін, до якого учасники «Pink Floyd» завжди мали огиду) до прогресиву - такі обставини вплинули на обкладинку, для якої була обрана корова по кличці Лалабель III, незвичайність такого вибору була зумовлена ​​тим, що музиканти намагалися надати оформленню альбому такий вигляд, щоб він ніяк не був пов'язаний з музикою «спейс-рок». Диск не містив в собі ні концепції, ні фокусуючої композиції як такої, представляючи собою скоріше скарбничку розрізнених ідей, ніж цілісний твір, альбом був помітною віхою у творчому розвитку «Pink Floyd», позначивши підходи, які стануть домінуючими в майбутньому «Dark Side of the Moon». Альбом був записаний в лондонській студії на Еббі Роуд, інженерами звукозапису Аланом Парсонсом і Пітером Боуном, ставши першим експериментом групи в області квадрофонічного запису. Платівка складалася з двох інструментальних п'єс - композиції «Atom Heart Mother» з оркестровим аранжуванням і «Alan's Psychedelic Breakfast», а також трьох пісенних композицій - «If», «Summer '68» і «Fat Old Sun», самі учасники групи завжди скептично відгукувалися про цю свою роботу.

Meddle (1971)

Докладніше: Meddle
Обкладинка альбому «Meddle»

30 листопада 1971 року - випуск «Meddle», назва альбому була придумана під час туру в Японію, і представляла, за висловом Гілмора, гру слів, щось середнє між «медаль» і «втручатися», а попросту - «медаль за втручання». За структурою «Meddle» був дуже схожий з попереднім альбомом «Atom Heart Mother». У альбомі вперше сформувався фірмовий саунд «Pink Floyd», звичний для більшості слухачів, основою якого став тандем Вотерс-Гілмор, також «Meddle» вперше ліквідує залишки психоделії і знаменує вступ до самого творчо-плідного для групи десятиліття. Девід Гілмор уже більше не розглядається як новачок, а стає провідним музикантом групи, у той час як Вотерс, який спочатку вимушено займався поетичною творчістю, у зв'язку з відходом Барретта, починає долати дитячо-пасторальний характер своєї ранньої лірики, в результаті чого вона стає більш глибокою і змістовною.

Перша сторона платівки містила короткі пісні і одна інструментальна п'єса, другу - розгорнута багаточастинна композиція, 23-хвилинна «епічна звукова поема» (як її назвав Вотерс) під назвою «Echoes» («Відлуння»). У ній група вперше використовувала 16-трекові магнітофони взамін чотирьохканальної і восьмиканальної апаратури, а також новий синтезатор EMS VCS 3. При створенні центральної композиції альбому музиканти застосували новий метод: не маючи заздалегідь ніяких заготовок, вони усамітнилися в січні 1971 року у «Abbey Road Studios», і стали записувати всі ідеї, що виникають у них в головах. В результаті вийшло тридцять шість музичних фрагментів, з яких і була створена «Echoes». Дуже цікавий дизайном обкладинки розроблений Стормом Торгерсоном, за ідеєю членів групи, на фотографії, схожої на перший погляд на абстрактні чорнильні розводи, насправді було зображено свиняче вухо, що вловлює звукові коливання, передані хвилями на воді.

Незважаючи на те, що «Meddle» зустрів змішану реакцію критиків і посів у британському хіт-параді 3 рядок (у США 70-е місце), він став великим кроком вперед для самої групи. У той час як фанати раннього «​​Флойда» були дещо спантеличені, група придбала численну нову аудиторію, якій подобався інтелектуальний рок, і якій було мало що відомо про «психоделічне» минуле групи. «Meddle» став своєрідним маніфестом для збільшення рядів шанувальників «Pink Floyd» і підготував грунт для подальшого успіху.

В 1971 році «Pink Floyd» посіли друге місце в опитуванні читачів журналу «Melody Maker». Мейсон і Райт стали батьками і купили будинки в Лондоні в той час як Гілмор, ще неодружений, переїхав на ферму 19-го століття в Ессексі. Вотерс встановив студію запису у своєму будинку в Іслінгтоні, переобладнавши сарай за своїм садом[12].

Obscured by Clouds (1972)

Обкладинка альбому «Obscured by Clouds»
Докладніше: Obscured by Clouds

У 1972 році група виступала мало, 3 червня виходить «Obscured by Clouds», саундтрековий запис до фільму Барбета Шредера «La Vallee» («Долина»). Запис проводився у Франції на студії Шато д'Ерувіль, де обладнання, на думку групи, було примітивним. Проте альбом вийшов відмінним, екстравагантним, з хорошою грою Гілмора на гітарі, і проклав ансамблю шлях до успіху в США. Тоді ж вийшов фільм «Pink Floyd в Помпеях», знятий для Євробачення Адріаном Мейбеном і вперше показаний на Единбурзькому фестивалі у вересні. Музика до фільму продемонструвала, що ансамбль на вірному шляху. Але головна робота року - титанічна праця над записом альбому «The Dark Side of the Moon», яка зайняла дев'ять місяців. Альбом був одним з найулюбленіших у Ніка Мейсона. «Obscured by Clouds» посів всього лише 46-е місце в «Топ 50» США і шосте місце у себе вдома. Цей альбом аж до «A Momentary Lapse of Reason» залишиться останьою роботою групи з текстовим внеском Гілмора.

Пік успіху (1973 — 1982)

The Dark Side of the Moon

Докладніше: The Dark Side of the Moon
Обкладинка альбому «The Dark Side of the Moon»

Альбом 1973 року«The Dark Side of the Moon» (укр.Темний бік Місяця) став зоряним часом для групи. Це був концептуальний запис — не просто зібрання пісень на одному диску, а робота, пройнята єдиною, сполучною ідеєю тиску сучасного світу на психіку людини.[13] Ідея була потужним каталізатором творчості групи. Спільно її члени склали список тем, що розкриваються в альбомі: композиція «On The Run» («На бігу») розповідала про параної; «Time» («Час») описувала наближення старості та безглузду витрату життя; «The Great Gig In The Sky» («Шоу на небесах», спочатку називалася «Mortality Sequence»  — «Смертна череда») оповідає про смерть та релігії; «Money» розповідає про гроші, які приходять зі славою та оволодівають людиною; «Us And Them» («Нам і їм») говорить про конфлікти всередині суспільства; «Brain Damage» присвячена божевіллю.

Завдяки використанню нового 16-трекового звукозаписного обладнання на студії «Abbey Road», майже дев'яти місяцям, що пішли на запис, і старанням звукоінженера Алана Парсонса, альбом вийшов безпрецедентним та увійшов до скарбниці звукозапису усіх часів.

Сингл «Money» потрапив у двадцятку хіт-параду в США, а альбом став № 1 (у Великої Британії тільки № 2) і залишався в «Топ 200» США впродовж 741 тижня, включаючи 591 тиждень з 1973 по 1988 роки послідовно, і кілька разів потрапляючи на перше місце. Альбом побив безліч рекордів, і став одним із найбільш продаваних альбомів усіх часів.[14]

Wish You Were Here

Докладніше: Wish You Were Here
Обкладинка альбому «Wish You Were Here»

Після турне по Великобританії виконуючи Dark Side, Pink Floyd повернулася в студію в січні 1975 і почали роботу над своїм дев'ятим студійним альбомом, Wish You Were Here[15]. Парсонс відмовився від пропозиції продовжити роботу з ними, щоб стати успішним зі своїм гуртом Alan Parsons Project, і тому гому звернувся до Браяна Хамфріса[16]. Спочатку вони вагалися складати новий матеріал, успіх Dark Side залишив Pink Floyd фізично та емоційно виснаженими. Райт пізніше описав ці ранні сесії як ті, «що входять у важкий період» і Вотерс назвав їх «болісними»[17]. Гілмор був більше зацікавлений у поліпшенні існуючого матеріалу гурту. Невдалий шлюб Мейсона залишив його в загальному нездужанні і з почуттям апатії, що заважало йому грати на барабанах[17].

Незважаючи на відсутність творчого спрямування, Вотерс почав візуалізувати нову концепцію через кілька тижнів[18] Під час 1974 року, Pink Floyd накидали три оригінальні композиції та виконали їх на серії концертів в Європі.[18].

У той час як Pink Floyd працювали над альбомом, Барретт зробив імпровізований візит до студії, під час якої Торгерсон згадав, що він «сидів навколо та говорив небагато, але його насправді там небуло»[19] Він значно змінився в зовнішньому вигляді, і гурт спочатку не впізнав його. Вотерс був глибоко засмучений[20].[NB 1] Більшість Wish You Were Here Прем'єра на 5 липня 1975, на відкритому музичному фестивалі в Knebworth. Випущений у вересні він досяг номеру один у Великобританії та США[15].

Animals

Докладніше: Animals (альбом Pink Floyd)
Обкладинка альбому «Animals»

До часу виходу альбому Animals («Тварини») в січні 1977 року музика групи стала піддаватися все більш інтенсивній критиці з боку зароджуваного напрямку панк-року за надмірну «слабохарактерність» та гордовитість, відходу від простоти раннього рок-н-ролу. Це в значній мірі концептуально-текстова робота, вплив Роджера Вотерса як автора віршів очевидний. Крім того, в цьому альбомі намітилися тенденції «Вотерсівської» акустики та використання побутових звуків в якості музичних елементів, таких характерних для сольних робіт Вотерса згодом.

Альбом містив три довгі основні пісні та дві короткі, що доповнюють їх зміст. Концепція альбому була близька до змісту книги Джорджа Орвелла«Скотний двір». В альбомі собаки, свині та вівці використовуються як метафори для опису або викриття членів сучасного суспільства. Музика «Animals» значно більше заснована на використанні гітар, ніж попередні альбоми, що, можливо, пов'язано із зростаючою напругою між Вотерсом та Райтом, який не вніс великого внеску в альбом.

The Wall

Докладніше: The Wall
Обкладинка альбому «The Wall»

В липні 1978 року, на тлі фінансової кризи, викликаної неурядових інвестицій, Вотерс представив гуртові дві оригінальниі ідеї для їх наступного альбому. Першим був 90-хвилинний демо з робочою назвою, цеглу в стіні, а другий, що пізніше стане Вотерса перший сольний альбом, The Pros and Cons of Hitch Hiking. Хоча Мейсон і Гілмор були спочатку обережні, вони вибрали перше[21]. Разом з продюсером Бобом Езріном, він написав сорок сторінок сценарію для нового альбому[22].

Хоча Pink Floyd не випускали синглів з 1973 року, на підтрику альбома був виданий сингл «Another Brick in the Wall», що очолив чарти в США і Великобританії. Виданий 30 листопада 1979 року, The Wall залишався в чарті Billboard протягом 15 тижнів, досягнувши 3 позиції у Великобританії. The Wall займає третє місце в списку RIAA найбільш продаваних альбомів, з 23 мільйонами сертифікованих одиниць, проданих в США. Обкладинка альбому була мінімалістською, з різко білою цегляною стіною без назви альбома або гурту. Це також їх перша обкладинка альбому з часів The Piper at the Gates of Dawn, не розроблена Hipgnosis[23].

Джеральд Скарф створив серію анімацій для наступного туру гурту, The Wall Tour. Він також доручив будівництво великих надувних ляльок, що представляють персонажів з сюжетної лінії в тому числі «Мати», «Колишньої дружини» і «Шкільного вчителя». Pink Floyd використовували ляльки під час їхніх концертів на підтримку альбома[24]. Концепція The Wall також породила фільм, оригінальною ідеєю якого було представлення комбінації концертних кадрів та анімаційних сцен. Проте концертні зйомки виявилися непрактичними для фільму. Алан Паркер відразу погодився і взяв інший підхід. Анімовані послідовності залишиться, але в сценах будуть грати професійні актори без діалогів. Екранований на Каннському кінофестивалі в травні 1982 року Pink Floyd - The Wall прем'єра у Великобританії в липні 1982 року[25].

Останні альбоми та розпад гурту (1983 — 1994)

The Final Cut

Докладніше: The Final Cut
Обкладинка альбому «The Final Cut»

В 1983 році з'явився альбом «The Final Cut» («Остаточний монтаж» або «Смертельна рана») з підзаголовком «Реквієм післявоєнній мрії Роджера Вотерса, виконаний Пінк Флойд». Більш похмурий, ніж «Стіна», цей альбом переглядає багато її тем, а також звертає увагу на проблеми, які як були актуальними, так і залишаються донині. Сюди увійшли невдоволення та злість Вотерса на те, що Британія бере участь у Фолклендському конфлікті  — композиція «The Fletcher Memorial Home» («Меморіальний будинок Флетчера»), де Флетчер — батько Вотерса — Ерік Флетчер Вотерс. Тема треку «Two Suns in the Sunset» («Два сонця на заході сонця»)   — страх перед ядерною війною. Відсутність Райта при запису альбому привели до деякого недоліку клавішних ефектів, характерних для попередніх робіт «Пінк Флойд», хоча запрошені музиканти Майкл Кеймен (Michael Kamen, фортепіано та фісгармонія) та Енді Боун (Andy Bown) внесли певний внесок як клавішники. Серед музикантів, які брали участь в записі «The Final Cut», відзначився тенор-саксофоніст Рафаель Рейвенскрофт (Raphael Ravenscroft). Незважаючи на суперечливі відгуки про цей альбом, «The Final Cut» мав успіх (№ 1 у Великої Британії та № 6 в США), і незабаром після виходу став «платиновим». Найбільш хітовими композиціями за версією радіостанцій були «Gunner's Dream» («Сон артилериста») та «Not Now John» («Не зараз, Джон»). Тертя між Вотерсом та Гілмором в період запису альбому були настільки сильними, що вони ніколи не з'являлися в звукозаписної студії одночасно. З цим альбомом група не їздила з концертами. Незабаром Вотерс офіційно оголосив про відхід з групи.

Після альбому The Final Cut члени групи пішли кожний власним шляхом, випускаючи сольні альбоми. Сольний диск Гілмора «About Face», що вийшов слідом за синглом «Blue Light», за словами преси, звучав набагато виразніше, ніж його перший сольник «David Gilmour».

«Це важливий крок у моїй власній кар'єрі. Я не можу розраховувати на те, що мої колеги стануть зі мною співпрацювати саме в той момент, коли у мене з'являться ідеї та настрій» Девід Гілмор
.  

Гілмор покликав у студію тодішніх членів групи «Манфред Манн», колишніх членів «Bad Company», а також Йона Лорда і Стіві Вінвуда. Тексти пісень які випромінювали меланхолію, здебільшого написав Піт Тауншенд. Навесні 1984-го Гілмор здійснив велике турне по Європі - перші сольні гастролі в історії «Pink Floyd».

Рік Райт і Дейв Харріс з групи «Fashion» організували ансамбль «Zee», на фірмі «Harvest» випустили дебютний сингл «Confusion» і альбом «Identity».  

У серпні 1984-го сольне турне дав і Вотерс, незадовго перед тим випустив лонгплей «The Pros and Cons of Hitch-Hiking». Його групу супроводу склали знаменитості - Ерік Клептон, Мел Коллінз і ударник Енді Ньюмарк.  

У 1986 році Гілмор та Мейсон почали відтворювати «Пінк Флойд». Це породило жаркі юридичні суперечки з Роджером Вотерсом, який після відходу з групи в 1985 році вирішив, що без нього група існувати все одно не зможе. Тим не менш, Гілмор та Мейсон зуміли довести, що вони мають право продовжувати музичну діяльність як група «Пінк Флойд». Вотерс в той же час залишив за собою деякі традиційні образи, створені групою, включаючи більшість реквізиту та персонажів з «Стіни» і всі права на The Final Cut.

A Momentary Lapse of Reason

Докладніше: A Momentary Lapse of Reason
Обкладинка альбому «A Momentary Lapse of Reason»

Формальний вихід Вотерса з групи був пов'язаний з виниклими розбіжностями між ним і менеджером Стівом О'Рурком, які серед іншого стосувалися договірних зобов'язань щодо майбутньої продукції «Pink Floyd». В червні 1985 року Роджер передав ведення своїх справ іншому менеджеру і в односторонньому порядку перервав свій контракт з О'Рурком, який все ще залишався менеджером групи. Щоб остаточно звільнитися від колишнього менеджеpa, Вотерсу була необхідна згода Гілмора і Мейсона. Заради цього Роджер навіть готовий був надати Дейву і Ніку право на використання назви групи. Однак двоє інших "Флойдів" відмовилися ратифікувати відставку О'Рурка. Тоді Роджер вирішив домогтися свого, офіційно покинувши групу. Він направив керівництву ЕМI і CBS листи з проханням звільнити його від договірних зобов'язань як члена «Pink Floyd». Таким чином, у Ніка і Дейва були тепер розв'язані руки для реалізації свого плану. Дізнавшись про їх наміри відтворити «Pink Floyd» без Вотерса, проявив інтерес і "грецький відлюдник" Річард Райт. Спонукуваний своєю нареченою, модельєром Франкою, Рік зустрівся з Дейвом влітку 1986-го, коли той відпочивав на своїй віллі в Ліндосі. Однак Гілмор, тримаючи в пам'яті бліду гру Райта під час запису «The Wall», дав ухильну відповідь. Між тим, першим проектом Вотерса після офіційного відходу з «Pink Floyd» став саундтрек до повнометражного мультфільму Джиммі Муракамі «When The Wind Blows», який розповідав про престаріле подружжя-п'яницях, що пережили атомне бомбардування лише для того, щоб повільно вмирати від радіації. Випущений Virgin Records альбом включав в себе, крім композицій Вотерса, речі «Genesis», «Squeeze» та інших. Примітно, що у вихідних даних альбому Вотерс вперше називає своїх акомпаніаторів «Bleeding Heart Band». До його складу входили: Джей Степлі (гітара), Мел Коллінз (саксофон), Мет Ірвінг і Нік Сміт (обидва клавішні), Джон Лиінвуд (програмування) і Джон Гордон (бас). Запрошені були також вокалісти Пол Керрак (з «Squeeze») і вже відома Клер Торрі. Однак «When The Wind Blows» став лише розминкою для великого проекту під назвою «Radio K.A.O.S.» (вийшов 15 червня 1987), який, подібно «The Wall», був задуманий одночасно як диск, шоу і фільм. Продовжуючи тему ядерної параної, неймовірно закручений навіть за мірками Вотерса сюжет альбому оповідає про хворого церебральним паралічем юнака, який навчився налаштовуватися на радіохвилі. Почавши з бесід з улюбленним ді-джеєм, Біллі, в кінці кінців, знаходить здатність керувати на відстані найпотужнішими комп'ютерами і вирішує дати людям урок, імітувавши ядерну атаку. Альбом був записаний з «Bleeding Heart Band», який тепер також включав в себе гітариста Енді Ферветер-Лоу, за участю сесійного ударника Грема Брода. Тим часом, Гілмор збирався довести всім, що він (і «Pink Floyd») зможуть прекрасно обійтися без Вотерса. З цією метою він залучив до співпраці в проекті, який став згодом називатися «A Momentary Lapse Of Reason» («Тимчасова втрата розуму»), багатьох талановитих музикантів. При цьому, на відміну від Роджера, Дейв не скупився на визнання авторства. У написанні текстів кількох пісень Гілмору допоміг Ентоні Мур з групи «Slapp Happy», однак його головним помічником став Боб Езрін. У записі також брали участь басист Тоні Левін і клавішник Джон Керін, який грав раніше з Брайаном Феррі. Починаючи роботу над проектом, Гілмор, схоже, сам не знав, що вийде в результаті - його сольний альбом або перший альбом нового «Pink Floyd». Саме на це останнє розраховували звукозаписні компанії, представники яких були кілька збентежені, коли почули робочі записи. Після цього Дейв, здається, прийняв остаточне рішення і зайнявся переробкою матеріалу відповідно до флойдовських стандартів якості. Новий проект передбачав участь п'ятнадцяти першокласних сесійних музикантів, серед яких необхідно відзначити колишнього продюсера Мадонни Пета Леонарда (синтезатори) і ударників Кармайн Еппіс і Джима Келтнер.

Плавуча студія Гілмоора «Astoria»

Що стосується Мейсона, то він, за власним визнанням, занадто довго не практикувався, щоб впоратися з усім самому, однак він узяв на себе турботу про звукові ефектии. В плавучий будинок-студію Гілмора під назвою «Astoria», що стояв на Темзі у Хемптона, був також запрошений і Райт. Оскільки більша частина клавішних вже була записана Гілмором, Керіном і Езріном, Ріку залишилося лише накласти подекуди органний фон і трохи вокалу. Однак важливішим було те, що троє членів, що залишилися з «Pink Floyd» нарешті зібралися разом, щоб продовжити спільну роботу. Навесні 1987 року на загальних зборах пайовиків клірингової компанії «Pink Floyd Music Ltd» (з 1973 року здійснювала всі фінансові операції групи), якими були О'Рурк, Вотерс, Гілмор, Мейсон і Райт, Роджер був неприємно вражений, почувши, що решта вирішили відкрити банківський рахунок для фінансування нового проекту «Pink Floyd». Вотерс відреагував, подавши до суду позов з вимогою припинити діяльність групи, яка, на його думку, "вичерпала себе у творчому плані". Однак, коли з'ясувалося, що партнерство членів «Pink Floyd» не було закріплено ніяким документом, адвокати Роджера змінили тактику і стали наполягати на тому, щоб компанія «Pink Floyd Music Ltd», створена в інтересах усіх учасників, діяла "відповідно до одностайного рішенням всіх членів групи". У цих умовах Вотерс узяв назад свою обіцянку надати Гілмору і Мейсону право на використання назви групи, яка, як він стверджував, була зроблена "заради спокійного життя", без урахування всіх можливих наслідків. Між тим, прагнучи якомога більше наблизити новий альбом до продукції «Pink Floyd», Гілмор доручив дизайн обкладинки Торгерсону. І хоча Сторм вже протягом п'яти років не займався цим, пробуючи себе режисером кліпів для показу під час концертів, його сюрреалістичне бачення вилилося у лікарняні ліжка на березі моря, інспіроване рядком з пісні «Yet Another Movie», додало альбому останній штрих автентичності. Що вийшов 7 вересня 1987-го «A Momentary Lapse Of Reason» не тільки виглядав як флойдовський альбом, а й звучав в дусі класичних альбомів групи. Він швидко посів треті сходинки у англійських і американських чартах, що вельми здивувало багатьох критиків, які досить довго ототожнювали «Pink Floyd» з Вотерсом, випускаючи з уваги, що «About Face» Гілмора звучав набагато більш "по-флойдовські", ніж «The Final Cut». Поява нового флойдовського альбому відразу слідом за «Radio K.A.O.S.» Вотерса і співпадаючі за часом тури привели до відновлення ворожнечі між двома таборами, яка тепер перенеслася на сторінки преси. Таким чином під вогнем взаємних звинувачень руйнувалася будівля флойдовської анонімності. У цій боротьбі за розуми, серця і, звичайно, кишені слухачів перемога, зрештою, залишилася за більш миролюбними і ввічливими Гілмором і Мейсоном, чия критика Вотерса завжди носила помірний характер. Закінчуючи роботу над альбомом. Нік і Дейв зайнялися підготовкою нового флойдовського шоу для майбутнього туру по Північній Америці. Його вартість оцінювалася в три мільйони доларів, більшу частину з яких Мейсон і Гілмор мали викласти зі своєї кишені. Навіть О'Рурк не ризикнув вкласти в підприємство власні гроші. Крім речей з нового альбому для виконання під час туру було відібрано композиції практично з усіх альбомів «Pink Floyd». He були, звичайно, представлені «The Final Cut» і «Animals», якщо не вважати появу на сцені знаменитої дванадцятиметрової надувної свині, якій Нік і Дейв спритно змінили стать, прилаштувавши пару величезних яєць, щоб уникнути переслідувань з боку Роджера за використання його оригінального дизайну. Для музичної підтримки Гілмор запросив свого старого друга Тіма Ренвіка (гітара), Джона Керін (клавішні). Скотта Пейджа (саксофон), Гая Претт (бас), Гері Волліса (перкусія), а також вокалісток Маргарeт Тейлор і Рейчел Фьюрі. При такій великій кількості сесійних музикантів, правда, було не дуже зрозуміло, де ж власне «Pink Floyd». Проте, приклад виявився заразливим, і відроджені «The Who» і «Rolling Stones» відправилися 1989 року у свої тури з аналогічно розширеними складами. Протягом чотирьох тижнів новий "Флойд" в умовах повної секретності репетирував своє шоу в одному з ангарів міжнародного аеропорту в Торонто. Прибулий туди 15 серпня зі своїм туром Вотерс був настільки роздратований збігом, що віддав розпорядження своєму персоналу, який колись працював з «Pink Floyd», патрулювати «Kingswood Music Theatre», щоб не допустити проникнення на шоу ворогів. Що ж до його колишніх колег, то їхні гастролі, які почалися 9 вересня в Оттаві, були розраховані спочатку на 11 тижнів, розтягнулися на цілих 22 місяці. В ході цього тур складався з 200 концертів, крім США і Канади, відвідала Австралію, Нову Зеландію, європейські країни і тодішній СРСР. П'ять концертів, що відбулися в нью-йоркському «Nassau Colliseum» в серпні 1988 року, лягли в основу подвійного альбому «Delicate Sound Of Thunder», який вийшов 26 листопада цього ж року. Його обкладинка, виконана Торгерсоном, зображувала дружніх групі духів звуку і світла.

The Division Bell

Докладніше: The Division Bell
Обкладинка альбому «The Division Bell»

З 1994 року та альбому The Division Bell «Пінк Флойд» не випускали студійних матеріалів. Єдиними результатами роботи групи стали концертний альбом 1995 року «P*U*L*S*E» («Пульс»); живий запис «Стіни», скомпільований з концертів 1980 та 1981 років«Is There Anybody out There? The Wall Live 1980 — 81» («чи є хто-небудь назовні? Стіна вживу, 1980 — 81») в 2000 році; дводисковий набір, що містить найбільш значущі хіти групи «Echoes» («Відлуння», «Відлуння») в 2001 році; присвячене 30-річному ювілею альбому перевидання «Dark Side of the Moon» у 2003 році (перезведене Джеймсом Гатрі в Super Audio CD); перевидання «The Final Cut» 2004 року з доданим синглом «When the Tigers Broke Free» («Коли тигри вирвалися на свободу»); перевидання дебютного альбому групи в моно і стерео варіанті, з доданими піснями, деякі з яких ніде раніше не видавалися; ювілейний бокс-сет «Oh, By the Way» («О, до речі»), що включає в себе репродукції всіх студійних альбомів групи у вигляді міні-вінілів.

Альбом «Echoes» викликав безліч суперечок через те, що пісні перетікають одна в одну в іншому порядку, ніж на оригінальних альбомах, з деяких вирвані значні частини, а також через саму послідовність пісень, яка, на думку аматорів, не відповідає логіці.

Девід Ґілмор в листопаді 2002 року випустив на DVD свій сольний концерт «David Gilmour in Concert» («Девід Гілмор на концерті»). Він був складений із записів шоу з 22 червня 2001 року по 17 січня 2002 року в Королівському фестиваль-холі (англ.Royal Festival Hall) в Лондоні. Річард Райт та Боб Гелдоф були запрошені на сцену як гості.

Через те, що члени групи займаються здебільшого власними проектами  — наприклад, Мейсон написав книгу «Inside Out: A Personal History of Pink Floyd» («Навиворіт: Особиста історія " Пінк Флойд "»), через смерть Стіва О'Рурк 30 жовтня 2003 року — менеджера групи впродовж багатьох років, через сольного проекту Девіда Гілмора (альбому On an Island і однойменного концертного туру) та смерті Річарда Райта15 вересня 2008 року — майбутнє групи неясно.

Виступ на Live 8 (2005)

Виступ Pink Floyd на Live 8 2 липня2005 року

2 липня2005 року, на один вечір, відкинувши минулі розбіжності, «Пінк Флойд» в останній раз виступили в своєму класичному складі (Вотерс, Гілмор, Мейсон, Райт) на всесвітньому шоу «Live 8», присвяченому боротьбі з бідністю.

Цей виступ на час збільшив в 13 з гаком раз продажі альбому Echoes: The Best of Pink Floyd[26]. Гілмор пожертвував усі виручені кошти благодійним фондам, що відображало мету концерту Live 8, сказавши:

Ліві лапки Хоча головною метою концерту було підвищити свідомість та чинити тиск на лідерів «великої вісімки», я не отримаю прибутку від цього концерту. Ці гроші повинні бути витрачені на порятунок життів. Праві лапки
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Pink Floyd на Live 8
Nuvola apps kaboodle.svg Speak to Me/Brathe
Nuvola apps kaboodle.svg Money
Nuvola apps kaboodle.svg Wish You Were Here
Nuvola apps kaboodle.svg Comfortably Numb

Група зіграла всього чотири пісні: «Breathe» («Подих») (вперше в історії групи до цієї композиції була приплюсувана мініатюра «Breathe Reprise», яка в оригіналі є концептуальною добавкою до композиції «Time»), «Money» («Гроші»), «Wish You Were Here» («Шкода, що тебе тут немає») та «Comfortably Numb» («Приємне заціпеніння»), при цьому фонограмою були програні трек «Speak to Me», що відкриває альбом «The Dark Side of the Moon», за яким на альбомі якраз прямував «Breathe», а також дзвін монет та звуки касового апарату з «Money» та фрагменти радіопередач з «Wish You Were Here».

Після концерту Live 8 Pink Floyd було запропоновано 150 мільйонів фунтів стерлінгів за тур по США, але група відхилила пропозицію[27]. Пізніше Девід Гілмор зізнався, що давши згоду на виступ на Live 8, він не дозволив історії групи закінчитися на «фальшивій ноті».

Ліві лапки Була ще одна причина. По-перше, підтримати справу. По-друге, складні, що висмоктують сили, відносини між Роджером та мною, які обтяжують моє серце. Тому ми і захотіли виступити та залишити всі проблеми позаду. По-третє, я б шкодував, якби відмовився. Праві лапки

The Endless River

Обкладинка альбому «The Endless River»
Докладніше: The Endless River

The Endless River — майбутній п'ятнадцятий студійний альбом гурту. Його реліз планується на 10 листопада 2014 року.

Вплив на культуру

Pink Floyd — один з найбільш комерційно успішних і впливових рок-гуртів всіх часів[28]

Творчість Pink Floyd вплинула на розвиток усієї рок-музики і молодіжних культур, які цікавилися сімдесятими роками. Одними зі своїх кумирів називає їх Святослав Вакарчук. Ця музика відчутно вплинула на молодого письменника Любка Дереша. Описуючи життя контркультур і субкультур, найяскравішими показниками слугують їхні музичні смаки — чимало персонажів, які люблять слухати Pink Floyd і The Doors є серед героїв його книжок. Серед інших виконавців, на яких вплинула творчість Pink Floyd є Queen,[29] Tool,[30] Radiohead,[31] Kraftwerk,[32] Yes,[33] Queensryche,[34] Nine Inch Nails,[35] The Orb,[36] і The Smashing Pumpkins.[37]

Дискографія

Докладніше: Дискографія Pink Floyd

Студійні альбоми

Схема дії призми нагадує оригінальну обкладинку Dark Side of the Moon
  • 1967 — The Piper at the Gates of Dawn
  • 1968 — A Saucerful of Secrets
  • 1969 — More
  • 1969 — Ummagumma (2 пластинки — студійна та концертна)
  • 1970 — Atom Heart Mother
  • 1971 — Meddle
  • 1972 — Obscured by Clouds
  • 1973 — Dark Side of the Moon
  • 1975 — Wish You Were Here
  • 1977 — Animals
  • 1979 — The Wall
  • 1983 — The Final Cut
  • 1987 — A Momentary Lapse of Reason
  • 1994 — The Division Bell
  • 2014 — The Endless River

Інше

  • 1969 — More (саундтрек до фільму MoreBarbeta Schroedera)
  • 1970 — The Best Of The Pink Floyd
  • 1970 — Zabriskie Point (саундтрек до фільму Zabriskie Point Мікеланджело Антоньйоні (Michelangelo Antonioni))
  • 1971 — Relics (збірник попередніх пісень)
  • 1972 — Obscured by Clouds (саундтрек до фільму La Valee Барбета Шредера (Barbet Schroeder))
  • 1981 — A Collection of Great Dance Songs (ремікси)
  • 1983 — Works (збірка найвідоміших пісень групи)
  • 1988 — Delicate Sound of Thunder (концертний запис)
  • 1992 — Shine On (збірка містить сингли та 7 альбомів)
  • 1995 — Pulse (концертний запис)
  • 1997 — Pink Floyd/1967 The First 3 Singles
  • 2000 — Is There Anybody Out There? (концертний запис виконання рок-опери The Wall)
  • 2001 — Echoes: The Best of Pink Floyd (збірка найвідоміших пісень групи)

VHS i DVD

  • 1981 — Pink Floyd: Live at Pompeii
  • 1983 — Pink Floyd The Wall
  • 1989 — Delicate Sound of Thunder
  • 1992 — La Carrera Panamericana
  • 1995 — Pulse
  • 2003 — The Making of Dark Side of The Moon
  • 2004 — Pink Floyd and Syd Barrett
  • 2006 — Pulse (2 DVD Set)

Концертні тури

  • Pink Floyd World Tour (1968)
  • The Man and The Journey Tour (1969)
  • Atom Heart Mother World Tour (1970)
  • Meddle Tour (1971)
  • Dark Side of the Moon Tour (1972–73)
  • French Summer Tour (1974)
  • British Winter Tour (1974)
  • Wish You Were Here Tour (1975)
  • In the Flesh Tour (1977)
  • The Wall Tour (1980–81)
  • A Momentary Lapse of Reason Tour (1987–90)
  • The Division Bell Tour (1994)

Див. також

  • 19367 Pink Floyd — астероїд, названий на честь гурту.

Коментарі

  1. Одразу після сесії Барретт взяв участь у пре-паті, призначених для майбутнього першого весілля Гілмора, але в підсумку залишили, не попрощавшись, і ніхто з учасників гурту ніколи не бачив його знову, крім виконання між Вотерсом та Барретт пару років опісля.[18] натхненником зображення обкладинки, розроблені Торгерсон, є ідея, що люди схильні приховувати свої справжні почуття страху «обпектися», писав біограф Pink Floyd Glen Povey. Таким чином, вона має двох бізнесменів показав потискуючи руки, один з них перебуває у вогні.[15]



 

На цьому сайті використовуються фото та тексти, що належать їх авторам. Всі матеріали викладені для ознайомлення та узяті з відкритих джерел.