Гері Мур

Роберт Вільям Гері Мур (англ. Robert William Gary Moore; 4 квітня1952, Белфаст, Північна Ірландія — 6 лютого2011, Естепона, Іспанія) — ірландський гітарист, співак, автор пісень у музичному напрямку блюз-року.

Народився 4 квітня1952 року в місті Белфасті в Північній Ірландії, помер 6 лютого2011 року.

Його кар'єра розпочалась на початку 1960-х рр. Він грав в майже усіх музичних жанрах. До рок-музики його надихнули The Yardbirds та Мэйол Джон.

Гері Мур був учасником деяких відомих рок-гуртів: Thin Lizzy, Colosseum II та Skid Row.

В 1985 році Гері Мур продав за 35.000 доларів США свої права на назву «Skid Row» одному американському гурту.

Творчий шлях

Гері Мур розпочав грати в 8 років, коли до нього потрапила акустична гітара. В чотирнадцять років у нього з'явилась справжня якісна гітара. З того часу Гері Мур навчився грати на стандартних «праворуких» гітарах, попри те, що він лівша. Як і більшість своїх одноліток він був захоплений музикою Елвіса Преслі та Бітлз. Після того, як він відвідав концерти Джімі Хендрікса та John Mayall's Bluesbreakers, уподобанням Гері Мура став блюз-рок.

Та найбільший вплив на нього справив Пітер Грін з гурту Fleetwood Mac, який допоміг Гері Муру оволодіти гітарою. За це в 1995 Гері Мур випустив платівку Blues for Greeny, яку він присвятив своєму музичному батькові. На платівці були лише композиції Пітера Гріна. Для запису платівки Гері Мур використав інструмент, на якому грав сам Пітер Грін. Гітара була надана йому в оренду, а згодом він навіть погодився її викупити, аби, за словами Пітера Гріна, у неї був «гідний дім».

Першим гуртом гітариста був шкільний Granny's Intentions, після якого в 1968 був блюз-гурт Skid Row (Філ Лайнотт — вокал, Брендан Шилдс — бас, Ноел Бріджмен — ударник).

Після того, як Лайнотта перейшов до Thin Lizzy, гурт записав два альбоми. Гері Мур заснував фольк-гурт Dr. Strangely Strange, після чого в 1973 році прийшла черга Gary Moore Band (Френк Бойлен — бас, Пірс Келі — ударник).

В молодому віці музика Гері Мура була варіацією на тему Джеффа Бека, але в середині 1970-х рр. під впливом Карлоса Сантани Гері Мур здобув свою манеру — пронизувальний та ліричний стиль, який ідеально підходив до стилю хард-н-хеві, який тільки зароджувався.

В січні 1974 року Лайнотт запросив Мура до Thin Lizzy на місце Еріка Бела, проте через 4 місяці гітарист пішов до Colosseum II Джона Хайсмена, де записав три альбоми (на платівках 1976 та 1977 є і його вокальні партії). В січні-травні 1977 Гері Мур працював в Thin Lizzy, потім знову пішов до Colosseum II, повернувся в серпні 1978 року та знову пішов через рік, після успіх свого сольного сингла «Parisienne Walkways» (UK-8). В 1979–1980 Мур працював в складі американського хард-рокового гурту G-FORCE (Тоні Ньютон — вокал, Віллі Ді — бас, Марк Носифф — ударник, Ian Gillan Band), з яким записав однойменний диск.

В жовтні 1982 р. музикант підписав сольний контракт з компанією «Virgin Records» та запросив визнаних майстрів хард-року — ударника Єна Пейса, басиста Нейла Мюррея, клавішника Дона Ейрі та вокаліста Чарлі Хуна. Гурт випустив альбом «Corridors Of Power» (UK-30/ US-149). Попри те, що більшість з майстрів, яких Мур запросив до гурту, полюбляли жорстоку готичну форму хард-року, музика Гері Мура вийшла невразливою та комерційно привабливою. Альбоми 1984 та 1985 рр. зайняли в Англії 12-е місце, а альбом 1987-го року — 8-е місце. На жаль мелодійний хард-н-хеві Гері Мура не був відзначений якимось новаторством чи енергетикою. Та все ж це була високоякісна музика, яку записали зірки світового року.

В 1990 році Гері Мур випустив досить гідний альбом «Still Got The Blues» (UK-13/US-83), до запису якого були залучені Альберт Кінг, Альберт Коллінз та Єн Тейлор. Музика диску була стилізована під хеві-блюз. «Блюзовий період» в творчості гітариста продовжувався майже 7 років. Також цікавими були альбом «After Hours» (UK-4/US-145), концертний диск, збірка, спільний альбом ВВМ «Around The Next Dream» (з Джеком Брюсом та Джинджером Бейкером, в найкращих традиціях CREAM) та посвячення Пітеру Гріну «Blues For Greeny» (UK-14).

В 1997 з'явився новий студійний альбом «Dark Days In Paradise», який привів до шаленого обурення давніх шанувальників на музиканта. Мур виступив в амплуа вокаліста (досить гідного), відсунувши гітару на другий план. По стилю альбом нагадує творчість Карлоса Сантани та Еріка Клептона, але він набагато більше еклектичним. В цілому, незвичайні та пишні аранжування надають альбому де-який шарм, проте для більшості слухачів це був поворот музиканта до естрадної, а значить, комерційної музики.

В 1999 році народився електронний блюз-рок — альбом «A Different Beat». Гері Мур подався до експериментів з електронним звуком. Поєднання пронизувального соло гітари та жорсткого брекбіта можна оцінювати двояко: або як спробу знайти щось нове та свіже, або як загравання перед молоддю. Альбоми 1997 та 1999 років залишаються доволі спірними та привабливими. На жаль, вони не стали подіями в британській електронній музиці, хоча вони заслуговують значно більшого.

У 2004 році вийшов диск «Power of the Blues», на якому усі треки були новими, але зіграними в старому, притаманному Гері Муру, стилі блюз-року.

В квітні 2008 року Гері Мур виступав з концертами в Росії, Білорусі та Латвії.

Концерт в Санкт-Петербурзі пройшов 19 квітня, в суботу, в Палаці спорту поблизу метро «Більшовиків». Глядачів було не дуже багато, проте Гері Мур чесно та без будь-яких перерв відіграв 1 годину 45 хвилин, змінивши 8 гітар. Перша частка концерту була жвавою підбіркою рокових композицій. У другій частині Гері Мур звернувся до блюзів та балад. Завершився концерт грандіозним виконанням «Parisienne Walkways».

В жовтні 2010 року Гері Мур провів своє турне Україною — 7 жовтня він виступав в палаці «Україна» в Києві, 8 жовтня в Палаці спорту в Харкові, 9 жовтня в Виставковому комплексі «Метеор» в Дніпропетровську і 12 жовтя в Палаці спорту в Одесі.

Смерть

Гері Мур помер у віці 58-ми років рано вранці у суботу, 6 лютого 2011 року, у готелі «Kempinski Resort» в місті Естепона, Іспанія (за повідомленнями менеджера Адама Парсонса). За результатами медичної експертизи причиною смерті музиканта став серцевий напад.

25 лютого2011 року Мур був похований на цвинтарі маленького села поблизу Брайтона (Англія). Родина Мура вирішила влаштувати його похорон не у Белфасті (Північна Ірландія), де він народився, а біля його будинку, де він прожив останні 15 років, і де живуть його діти.

Гітари, на яких грав Гері Мур

Протягом років Гері Мур грав на великій кількості гітар. До них належать гітари Gibson Les Paul Sunburst та Gibson Les Paul Junior Пітера Гріна. Він також грав на гітарах Charvel, Ibanez, Hamer, Jackson, Heritage, Paul Reed Smith, SynthAxe.

Зазвичай в якості підсилювача використовував обладнання Marshall, хоча інколи це були Soldano та Fender

Мур часто використовував обладнання електронних ефектів. Це були пристрої ехо-ефекту Roland Space Echo, 555.

Внесок Гері Мура в музику та блюз зокрема був відзначений рядом комерційних пропозицій. В 2004–2006 рр. він рекламував підсилювачі Marshall, включаючи підсилювачі 1960-х та 1970-х рр.

Дискографія

Альбоми

• 1973Grinding Stone
• 1978Back on the Streets
• 1979G-Force
• 1982Corridors of Power
• 1983Victims of the Future
• 1983Live at The Marquee
• 1984We Want Moore! [live]
• 1984Dirty Fingers
• 1985White Knuckles
• 1985Run for Cover
• 1986Rockin' Every Night (Live in Japan)
• 1986Emerald Aisles (Live in Ireland)
• 1987Wild Frontier
• 1989After the War
• 1990Still Got the Blues
• 1992After Hours
• 1993Blues Alive
• 1994Ballads & Blues 1982–1994
• 1995Blues for Greeny
• 1997Desperado (збірка 1977-78)
• 1997Dark Days in Paradise
• 1998Out in the Fields (the very best of)
• 1999A Different Beat
• 2001Back to the Blues
• 2002Scars
• 2003Live at the Monsters of Rock
• 2004Power of the Blues
• 2006Old New Blues Ballads
• 2007Close As You Get
• 2008Bad for You Baby
• 2010 Gold Of The Blues

Відео

• 1985 Emerald Aisles Live In Ireland
• 1987 The Video Singles
• 1987 Live At Isstadion
• 1990 An Evening Of The Blues
• 1993 Live Blues
• 1994 Ballads & Blues 1982–1994
• 1996 Blues for Greeny Live
• 2003 Thin Lizzy The Boys are Back in Town, Live '78
• 2003 The Old Grey Whistle Test 2
• 2003 Live at Monsters of Rock
• 2004 Live at Montreux 1990

 

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.